Хорошим фотографам, що знімають життя таким, як воно є, в усі часи жилося важко. В Україні особливо. Майже всі відомі українські фотографи позаминулого століття хоч раз, а побували в жандармському околотку. Світлописці дряпали казений папір гусячим пером, складаючи пояснювальні записки про те, навіщо фотографували селян, хатини під соломою… А раптом, щоб спровокувати яке-небудь повстання типу «Київської козаччини»!.. Кумедно, але Україна – єдина європейська країна, де якось у 1919-му році за наказом уряду фотографію було зовсім заборонено. Розстрілювали фотографів, конфісковували камери й негативи. Слава Богу, це тривало недовго. А проте, згодом фотоапарати прирівняли до предметів розкоші та обклали їх власників таким податком, що в Україні професіоналів не залишилося зовсім...

Усі 20-ті й початок 30-х років ХХ сторіччя в нашій славній країні пройшли під знаком масового фоторуху. Мені подобається гасло: «Сталін – найкращий друг фотолюбителів!». Знімали всі – від директорів заводів до двірників і домогосподарок. Боролися за перемогу соціалізму, воювали з п'яницями й прогульниками, шпигунами й ворогами народу. В Харкові навіть друкували журнал «Фото для всіх», якому через деякий час дали правильнішу назву – «Фото за соцбудівництво». Проте в 30-х роках ця пролетарська фотовакханалія припинилася. У фотолюбителях побачили потенційних шпигунів і буржуазних націоналістів. НКВC ліквідував цілу плеяду старих фотохудожників і добре почистив ряди фотоаматорів. Як наслідок, більшість інформаційних видань у ті роки виходили без фотоілюстрацій. Талановиті фотодокументалісти тікали до Москви. Жодних «Магнумів», жодної широкої творчості в документальній фотографії, жодних спроб перетворити буття на об'єкт фотографічного дослідження... Тільки у 1986-му році Творче фотографічне об'єднання «Погляд» змусило говорити й писати про документальну фотографію як про значне явище в українькій культурі. Але й тоді виставки закривали, за фотографами стежили кадебісти...
Другий номер «Символу» присвячено суто чорно-білій, красивій документальній фотографії, яку зроблено з любов'ю дуже талановитими людьми. Ми представляємо фотографів київської школи вільної творчої фотодокументалістики, не замутненої ні комерцією, ні дурним снобізмом, ні кон'юнктурою.

головний редактор
олександр ляпін