Журнал: Сеzони моди
Спейс, що називається творчістю

літо 2006
Павло Швед

—   Усі знають тебе як талановитого музиканта, але коли саме ти вперше відчув потяг до творчості і що це було? Цебуламузика, дизайн чи щось інше?

—   Потяг до творчості я відчув років, мабуть, у два з половиною. У мене була дуже цікава родина. Дід - архітектор. Видатний архітектор, я вважаю, бо він у досить важкі часи, в період брежнєвського застою, провадив сучасну архітектуру вУкраїні. Вдома я бачив макети різних споруд, бачив взагалі, як це все робиться, і десь у два з половиною роки я взявсерйозно ножиці і почав щось робити сам. Перші свої меблі я спроектував і виготовив, коли був у п'ятому класі. Взяв старушафу, розпиляв її і зробив з неї нову.

—   Як на це відреагували твої батьки?

—   Вони мені давали повну свободу завжди. У творчості, взагалі у своєму розвитку, я не пригадую такого випадку, щоб умене хоча б щоденник зі школи перевіряли.

—   Тобто вони не заважали, але чи стимулювали?

—   Стимулювали, та настільки тонко, що я ніколи не відчував тиску. Я вважаю, що в мене було щасливе дитинство і такийклімат, коли ненав'язливо, зовсім ненав'язливо мене направляли і зробили так, що я, власне, такий собі досить вільний утворчості.

—   Наскільки я зрозумів, це у тебе сімейне...

—   Напевно, так. Моя мама, інженер-будівельник, грала на фортепіано. Фортепіано з самого початку стояло в моїй кімнаті, дід подарував мені першу гітару. Власне, він подарував мені свою гітару, і на ній я записував свої перші експерименти. Булатака львівська група "Клан тиші", і от якраз в першому альбомі звучить та гітара. А потім вона кудись зникла. Я не пам'ятаюкуди, і зараз ніхто мені не може відповісти, де ця гітара. Може хтось знайде, вона пітерського виробництва, акустичнашестиструнна гітара. Якщо хтось знайде прохання повернути.

—   Ти закінчив школу, і потрібно було обирати певний фах. Якусь освіту у сфері дизайну чи архітектури ти отримав?

—   Я отримав дві освіти. Першу - як квіткар-декоратор. Я вчився у бурсі. То такий факт, який я рідко взагалі розповідаю. Бурса - це ПТУ так зване. І з допомогою того, що я там отримав червоний диплом, я йшов без вступних іспитів до ВУЗу. ВУЗце був Л ісотехнічний інститут, після того він став університетом, і закрили там військову кафедру. Так що в мене багатоісторій, пов'язаних з тим, як я не пішов до армії. І всі роки навчання в університеті я витратив на те, щоб займатися музикою. Спочатку це був ще "Клан тиші", потім це був вже "Океан Ельзи". Я закінчив ландшафтну архітектуру. 3 нормальним дипломом "Сучасна архітектура". Крім того, самотужки отримав певну освіту з інтер'єру та архітектури. -

—   Тобто, це вже була самоосвіта.

—   Так. Це була самоосвіта. За період, скажемо так, чотири-п'ять років я зібрав супер-бібліотеку з сучасного мистецтва, дизайну, архітектури. То був саме такий період, коли старі книжки ще можна було купити за нормальну ціну, зараз вони коштують дорожче за нові. Я їздив багато по країні, і практично в кожному місті знаходив якийсь букіністичний магазин. Тожзараз мене навіть іноді запрошують читати лекції з дизайну, архітектури, з усього, що пов'язане з будівництвом. Доводитьсячитати лекції для дорослих дядьків, як то кажуть.

—   Вже в університеті ти, з одного боку, здобував таку освіту, яку хотів, але разом з тим ти сказав, що присвятивбагатосвого часу музиці. Як тобі вдавалося поєднати кар'єру музиканта із захопленням архітектурою?

—   Так, як і зараз поєдную. Я зробив собі такий графік: зранку архітектура/дизайн, ввечері музика. За чим графіком і живу.

—   Є такий вислів, що архітектура - це застигла музика...

—   Це сказав Ле Корбуз'є.

 

   Юрій Андрухович пожартував, що музика-це рухома архітектура. А як для тебе поєднуються ці два мистецтва?

—   Знаєш, може трохи банально поєднувати, казати, як там архітектура співвідноситься з музикою, чи робити ландшафти встилі рок, поп і таке інше. Мені здається, незалежно від того, чи ти робиш фотографії, чи пишеш картини, чи ти займаєшсяархітектурою, чи там розробляєш графічний дизайн, чи веб-дизайн, ти все одно знаходишся у спейсі, який називаєтьсятворчістю. І зараз, в часи, коли всі інші межі та кордони розмиваються, поняття творчості розмивається також. Одним ізтаких явищ, про які мало поки що говорять, є полістилістично розвинуті люди. Вони вміють одне, друге, четверте, п'яте і такдалі. Якщо людина талановита, то вона талановита в усьому. Я не про себе зараз кажу. У світі є такі люди, які відомі більшеяк, скажімо, музиканти, але мають багато інших обдарувань. Наприклад, той самий Корбуз'є був талановитим музикантом. Тому, я думаю, він мав право сказати таке, бо він знає, що таке музика. Я можу сказати, що в тому спейсі поєднується все сучасне мистецтво, а в Україні, до речі, про нього дуже мало знають. Таке враження, що сучасне мистецтво або існує вандеґраунді, хоча в усьому світі то є один з основних напрямків культури, або його взагалі немає. Кіно, театр, дизайн, музика всіх напрямків... Я дуже радий, що маю відношення, крім музики, ще й до архітектури і до сучасного мистецтва. Часом я навіть змішую все це. І в своєму житті, і взагалі - у своєму підході смаковому. Бо кожна людина - то є певний смак. Я вважаю, що добрий смак - то є великий капітал. І я той капітал маю.

—   Може, проблема в тому, що цей капітал не реалізується на ринку? Не в твоєму випадку, а взагалі?

—   Розумієш, якщо на Заході відкривається виставка якогось серйозного митця, то про неї говорять і в новинах, і можнасобі подивитися в еигопем/$ або на якомусь там каналі. Там постійно ідуть передачі про сучасне мистецтво. Сучаснемистецтво -це все те, що відбувалося з початку XX сторіччя, з імпресіоністів, тобто з кінця XIX століття і далі. Заразскульптура іноді переплітається з меблями, так що буває не зрозуміло, чи це стілець, чи це скульптура. Музика так само. Іноді не зрозуміло, чи це музика, чи це просто оформлення інтер'єрів. Я завжди кажу, що інтер'єр без музики іноді простопустий. Самотній і не звучить до кінця. Але тиша - це також музика. Це треба розуміти.

—   3 чого розпочинається твій проект. Це ідея? Натхнення? Замовлення, врешті-решт?

—   По-перше, є таке поняття, як "що ти хочеш зробити". Якщо ти хочеш зробити авторський проект, тобто тобі даютьзавдання зробити будинок, але ніяких додаткових меж не встановлюють, і кажуть: роби авторський. От ти й робиш. Якщо жти маєш завдання, що повинно бути стільки-то кімнат, така-то площа і багато іншого, то ти вже ніби граєшся в якийськонструктор. Всі ми були дітьми, всі знаємо, що таке конструктор, наскільки це в принципі розвиває, мозок отримує завданняі працює сам по собі. Навіть уночі. Іноді я придумую навіть пісні. Часом я прокидаюсь, а в мене якась мелодія крутиться вголові. Так само інтер'єри можуть вночі придумуватись. Я починаю з того, що уявляю себе в ньому. Я його будую в голові, апотім тільки переношу на папір. Працюю руками. Тільки після цього мої колеги переводять це у комп'ютерні моделі. Працююголовою, а потім руками. Так швидше і так органічніше.

—   Для тебе, як я зрозумів, бажання клієнта - це не стільки перешкода, як стимул?

—   Так, стимул. Тим більше, що всі клієнти, які приходять до мене, знають, куди вони приходять і що я дизайнер. Тобто таструктура, яку я зробив там п'ять років тому, займається тільки сучасним інтер'єром, сучасним стилем, сучасним дизайном, сучасним мистецтвом. Все, що стосується якихось підробок під, скажімо, Людовіка, або стилю рококо, бароко, українськебароко і так далі, то це не до мене.

—   Так, твій інтер'єр підкреслено модерний, строгість ліній, нічого зайвого...

—   Я називав його колись техномінімалізм, але насправді саме поняття мінімалізм -це така ж сама фантазія, як і хай-тек.

—   І разом з тим, в тебе дуже багато дерева, і саме дерева природного кольору. Звідки таке поєднання?

—  Ну, по-перше, я дуже люблю дерево. Я вважаю, що природа взагалі найкращий художнику світі. Художник, ландшафтний архітектор, архітектор, все, чого торкається природа, чого вона вже торкнулась, це завжди най. Якщо людине розуміють, треба поїхати в Карпати, піти в гори і там подивитись. Чи там у Крим поїхати, на узбережжя. Все, чоготоркається людина, трохи псується. Своїм способом. Я, наприклад, дивлюся на дерево і розумію, що немає двоходнакових шматочків. Це є повністю оригінальний витвір природи. І я просто використовую його як інструмент. Тут повиннобути мінімальне втручання, ніяких тонів. Якщо темне дерево, треба брати темні породи, горіх чи дуб французький, а якщосвітле -то ясен або клен. Не треба тонувати. Дайте природі сказати, що вона є досконала. Я люблю в принципі і штучніматеріали. Я люблю бетон, і торік зробив колекцію, яка називається "Ностальгія" . Це колекція авторського світла. Булавиставка майже сотні світильників, зроблених з бетону, з металу, зі скла, з пластику, з дерева... Усі натуральні матеріали. Бетон, його називають штучний камінь, але я йому вірю набагато більше, ніж різному там акриловому камінню, або каріану, приміром. Це такі нові матеріали, які впроваджуються нині і коштують набагато дорожче, ніж природні.

—   А як щодо світла і простору в твоїх інтер'єрах?

—   Хтось сказав, що архітектура-це світло. Я розділяю світло в інтер'єрі на дві частини. Перше - це приховане світло, якеробить свою основну роботу - освітлює. Воно не кидається у вічі. Воно ховається десь або в якихось підшивних штуках, або це вбудовані світильники. І друге - це світильники, які є арт-об'єктами. Вони беруть і притягують на себе нашу увагу. Рідко, але бувають і поєднання, коли арт-об'єкт виконує супер-функцію і так само не кидається у вічі. У мене є один такийоб'єкт, що називається літак. Де його тільки не використовували! У Нью-Йорку навіть є той літак.

—   Як на твою думку, чи існує український модерний стиль, чи це все-таки міжнародний стиль, частина космополітичної культури?

—   Я вважаю, що є якісь елементи, що обов'язково прив'язуються, наприклад, орнаменти, візерунки. Потім, є таке поняття, як гуцульський мінімалізм. Я взяв традиційну хату і розклав її на всі елементи сучасності. Тобто, якщо це пічка була -тозараз це кухня, якщо це лава-то вона залишилася лавою і так далі. Я, взагалі, великий шанувальник традиційної архітектури. Де б я не бував, постійно заходжу в музеї під відкритим небом, народної архітектури. Я справді це шаную, але переконаний, що підробка завжди є підробкою. Якщо воно було зроблено, то воно вже є, існує, а якщо ти хочеш щось стилізувати, тотреба робити це дуже тонко, не залазячи в неделікатну еклектику. Отже, гуцульський мінімалізм - це українська хата вперекладі на мову сучасної архітектури, сучасного мистецтва.

—   Зрозуміло. А от Гудімов-дизайнер - це статичний митець чи людина, яка постійно розвивається?

—   Розвивається. Я це бачу по тому, як виглядали об'єкти дворічної давнини і які вони зараз. В них менше вилизаності. Менше різних зайвих деталей, декору, більше роботи з об'ємом, з плануванням. Тобто в чомусь я стаю більш архітектурним, а в чомусь - навпаки, більш м'яким. Радикалізм з роками зникає, і тому всі проривні речі люди роблять в молоді роки, потімвони стають м'якішими, і якщо їх не ламають, то до кінця свого життя вони ще зможуть щось сказати.

—   Розкажи про джерела свого натхнення.

—   Можна перераховувати досить багато архітекторів, які вплинули на мене. Можна взяти історію сучасної архітектури, розпочати від Міс Ван ден Рое, Гропіуса та Ле Корбуз'є і закінчити сучасними митцями. Наприклад, я великий шанувальникДжона Поулсона, це сучасний англійський архітектор. Серед тих великих архітекторів, хто ще живий і активно працює, явважаю його дуже цікавим митцем. Він має свій стиль, і коли ти дивишся на об'єкти, то бачиш, що це Поулсон, хоч усі вонирізні. У нього навіть є стилізації під народну архітектуру. Він займається і реставрацією. Навіть книжку з сервіруваннянаписав. Але найкращий архітектор, який може якось вплинути на тебе - це твоя голова. Якщо у своїй голові ти залишивсядитиною і можеш народжувати якісь крейзі або не крейзі ідеї, а потім донести їх до клієнта і втілити в життя, то це супер. Боя вважаю, що будувати для себе - це такий собі духовний онанізм. У мене вже давно була мрія збудувати щось для себе, але я нічого не будую, бо маю багато клієнтів і всю енергію вкладаю в їхні об'єкти.

—   Чи зачепила тебе хвиля невдоволення так званим міжнародним стилем в архітектурі 1960-70 років?

—   Я можу сказати, що ця хвиля невдоволення сучасною архітектурою припала на 90-ті початок 2000-х в Україні. Бо людивзагалі не знають історії, будують, як хто захоче, і таким прикладом є якраз Київ, де такі поняття, як сучасність і сучасна архітектура, розмазані, ніби соплі по тарілці. Якщо привести сюди якогось архітектора, того ж Романа Фостера, і сказати, отподивіться, яке гарне у нас місто, він напевно просто сховається і ніколи не приїде більше сюди. Або скаже, давайте я вамщось побудую. А йому скажуть: ні, ви знаєте, у нас тут є свої супер-архітектори, а ви нам не дуже потрібні. Тобто миповністю закриті від світу зараз, і мені дуже неприємно, що сучасна архітектура в Україні - це Майдан Незалежності.

—   Мен Рей якось сказав, що мистецтво має робити що завгодно, приголомшувати нас, дратувати, розважати, аленевикликати захоплення в естетичному сенсі цього слова. Які емоції, які відчуття мусить викликати твій інтер'єр?

—   Мен Рей дуже гарно сказав. Мені здається, ні з чого не треба робити культу. Інтер'єри, які я створюю, не повинніблищати, це не має бути ґламур. Типу, ой яка краса! Це повинні бути зручні речі. Я завжди кажу: функція, форма, естетика і матеріали. Неможливо зробити щось таке, щоб воно було поза часом. Треба робити сучасні речі, і колись вони будутьвважатися вінтажними, а потім антикварними. Я в захваті від того, як в давнину люди відчували свій час. Архітектура - це та ж сама книга. Вона має бути своєчасною. Архітектура і дизайн мають бути тут і тепер. Зараз досить прагматичний час, і це треба підкреслювати.



більше публікацій